Роль сучасного музею та зв’язки з сучасним мистецтвом
«По суті, сучасне мистецтво є теологією музею» «Якщо говорити про Інтернет, то так, він зараз грає роль основного медіума для архівування мистецтва. Але здатність Інтернету стабілізувати культурну пам'ять залишається проблематичною. З одного боку, прийнято вважати, що комп'ютери нічого не забувають, але, з іншого боку, відновлення втраченої інформації можливо тільки в тому випадку, коли hardware залишається відносно збереженим. У той же час музейні об'єкти збережуть цінність навіть після катастрофи, якщо залишаться лежати в землі і будуть потім викопані. Від Інтернету в такому випадку залишиться тільки hardware – кабель і термінали. Покоління майбутнього будуть сприймати їх так, як ми сприймаємо римські акведуки, по яких більш не тече вода. Але навіть якщо віра в музейну консервацію, як засіб досягнення поцейбічного, секулярного безсмертя буде повністю втрачена, музеї залишаться привабливими як місця, куди можна прийти. Музеї сьогодні виступають в якості організаторів кінопереглядів, поетичних читань, лекцій, перформансів і т. ін.».
Борис Гройс, мистецтвознавець
Ця книга – підсумок невеликого
дослідження, проведеного в музеях районних центрів Херсонської області для
того, щоб з'ясувати, яку роль зараз відіграють музеї в регіонах і який
потенціал в них закладений для подальшого розвитку. Особливо у справі
привернення уваги та залучення до роботи активістів місцевих громад, освіти для
дорослих і можливості бути причетним і корисним в пошуках самоідентичності
населення Таврійського Степу, так званої Ханської України (території, що
входила наприкінці XVIII ст. до складу Кримського ханства).
Проект «Музей в публічному
просторі» реалізований ініціативною групою «Urban COYC» в липні-грудні 2016
року за підтримки організацій «DVV-International» та «Integration and
Development» і за фінансування Міністерства закордонних справ Німеччини.
Ідея проекту народилася з досвіду.
У 2013–2014 роках Херсонський міський центр молодіжних ініціатив «Тотем»,
реалізовував великий міжнародний проект з розвитку музейної справи в Грузії, Вірменії та в Україні. Він був
спрямований на популяризацію музейних колекцій шляхом залучання до музейної
справи місцевих громадських організацій (проект «Новий подих культури»). Найефектнішим
у проекті, як не дивно і неочікувано стала позауніверситетська освіта студентів
вишів художньої спрямованості трьох країн на базі музеїв. Спроби ж навчити
музеї залучати до роботі громадські організації, чи реформувати власну роботу
за двома-трьома винятками не були позитивними.
Тепер ми вирішили зосередити свою
увагу лише на невеликих районних музеях і взагалі на райцентрах, а також
скерували свою роботу не на громадські організації а на місцеву громаду взагалі.
Адже музеї є важливими культурними
осередками, завдяки яким можна ефективно працювати з населенням,
підвищувати не лише освітній рівень, а й патріотичні почуття до свого містечка,
ефективно розвивати туристичну індустрію та місцевий бізнес.
Чому саме музеї? Тому що вони
потребують уваги з купою своїх проблем. Тому що колекції музеїв несуть
нескінчений потенціал для освітніх програм, це – загублені світи з величезним
ресурсом для цікавого і захоплюючого навчання за безліччю тем. Сучасний
музей збирає не просто експонати, а перш за все – інформацію, яку несе
експонат. Тому предмет музейної колекції має мати власну історію й вона має
бути викладена щонайменше у короткій підтекстовці. Музейний експонат з відповідним
інформаційним навантаженням – найліпше узгоджується з сучасним «кліповим»
сприйняттям будь якої інформації і вже тому має потенціал стати цікавим.
Насправді, музей, як це не дивно, більш
зрозумілий і відкритий не для школярів та молоді, а для людей від середнього віку
й маємо просто звернути на це увагу.
Ми розуміємо проблеми музеїв в маленьких районних центрах і так
само розуміємо, що саме районні центри – тепер ключові місця для роботи,
оскільки там починається і живе країна.
Ми розробили наступну методику, яка складається з 3 кроків:
1. Пошук найбільш атрактивних предметів або об’єктів культурної
спадщини, не досліджених або погано досліджених, не відомих, або недостатньо
відомих.
2. Пошук додаткової інформації про об’єкт, всебічне дослідження, відбір
цінної та важливої інформації серед масиву матеріалів.
3. Креативна ретрансляція інформації про визначений об’єкт у
різноманітних формах сучасного мистецтва: від артистичного лекторію, до
арт-інтервенцій, перфомансів, фестивалів та ін.
На все це достатньо тижня. Звісно, це робиться за участі
модераторів та запрошених двох-трьох художників-експертів зовні, але
обов’язково за участі креативних представників місцевої громади, які у
подальшому будуть заінтересовані у просуванні та розвитку справи. У трьох
музеях ми провести такі експериментальні воркшопи: у Нововоронцовці, у
Генічеську, та у Чаплинці. Інші музею спробували робити це самостійно. У
результаті музейники мали представляти свої дослідження у вигляді відкритого
лекторію й краще, щоб поза стін музею, й навчитися проводити нестандартно.
Ця методика (виявлення за
категоріями цінності у даний час цікавого об’єкту, дослідження його й навчання
пошуку інформації, презентація цієї інформації та популяризація цього об’єкту
за допомогою культурних акцій та засобів сучасного мистецтва) – універсальна, й
може експортуватися у будь-який регіон. Але на Півдні, в степовій смузі, де
надзвичайно високі міграційні процеси, де поняття «історичне коріння» не існує,
музеї, з їх колекціями перетворюються на скарбниці історичної спадщини кожного представника
громади, навіть тільки-но оселеного.
